Посеред пустелі Каракуми в Туркменістані понад пів століття палає величезний газовий кратер, який прозвали «Воротами пекла». Тепер його полум’я почало слабшати: влада країни бурить нові свердловини, щоб відводити природний газ від кратера, і вже повідомила про триразове зменшення інтенсивності горіння.
Кратер Дарваза розташований серед пісків пустелі Каракуми, далеко від великих населених пунктів. Його діаметр становить приблизно 70 метрів, а глибина сягає 30 метрів.
Дно та стінки кратера вкриті сотнями невеликих язиків полум’я, тоді як у центральній частині палають більші осередки вогню. Уночі світіння можна побачити за багато кілометрів через відкриту пустельну місцевість.
Свою назву Дарваза отримала від найближчого села. Однак далеко за межами Туркменістану ця незвичайна природно-техногенна пам’ятка відома передусім як «Ворота пекла».
Попри всесвітню популярність кратера, точна історія його виникнення та загоряння досі залишається предметом суперечок.
Як радянські геологи нібито підпалили величезний кратер
За найпоширенішою версією, усе почалося 1971 року, коли радянські геологи шукали природний газ у туркменській пустелі, яка тоді входила до складу СРСР.
Під час буріння земля під установкою провалилася. Обладнання опинилося в підземній порожнині, що обвалилася, а на поверхні утворився широкий кратер, з якого почали виходити метан та інші гази.
Інженери побоювалися, що гази можуть становити небезпеку для мешканців навколишніх населених пунктів. Тому, за поширеною версією, вони вирішили підпалити газ, розраховуючи, що він вигорить протягом кількох тижнів.
Однак полум’я не згасло. Природний газ продовжував надходити крізь тріщини в породі, підтримуючи горіння протягом десятиліть.
Кратер розташований над однією з найбільших у світі систем природного газу. Постійне надходження палива дозволяло вогню горіти значно довше, ніж передбачали автори початкового задуму, якщо описана історія справді відповідає дійсності.
Чому справжня історія «Воріт пекла» досі невідома
Популярна розповідь про радянських геологів і бурову установку не має переконливого документального підтвердження.
Офіційних записів про обставини виникнення кратера немає, а радянська документація відповідного періоду збереглася лише частково та рідко ставала доступною для дослідників.
Найчастіше роком загоряння Дарвази називають 1971-й. Однак туркменський геолог Анатолій Бушмакін припускав, що обвал землі та підпал газу могли відбутися ближче до початку 1980-х років.
Існує також версія, за якою сам кратер утворився ще в 1960-х роках, а газ у ньому підпалили лише через кілька років.
Канадський дослідник Джордж Куруніс, який у 2013 році спустився на дно палаючого кратера, також звертав увагу на відсутність переконливих документальних доказів загальновідомої історії його виникнення.
Тому розповідь про радянських інженерів, які нібито розраховували загасити газ за кілька тижнів, залишається поширеною версією, а не достеменно встановленим фактом.
Дослідник спустився у палаючий кратер і знайшов там життя
У 2013 році Джордж Куруніс став першою людиною, яка спустилася на дно Дарвази. Для цього він використав мотузку, спеціальну обв’язку та костюм, здатний відбивати теплове випромінювання.
Дослідник розповідав про сильний рев, який можна почути ще з краю кратера, та надзвичайно високу температуру поблизу полум’я.
Температуру всередині кратера оцінюють приблизно у 1000 градусів Цельсія. За описом Куруніса, палаюче дно нагадувало шматочок зірки, який упав посеред пісків.
Попри такі умови, кратер не виявився повністю безжиттєвим.
Одним із завдань експедиції був пошук організмів, здатних існувати в екстремальному середовищі. Під час досліджень у ґрунті кратера виявили бактерії, пристосовані до високих температур.
Повідомлялося також про спостереження павуків поблизу палаючої ями. Припускали, що їх могло приваблювати світіння або що вони опинилися поблизу кратера випадково, однак ці спостереження залишилися непідтвердженими.
Туристи приїжджають до кратера, щоб побачити нічне полум’я
Незвичайна пам’ятка стала одним із найвідоміших місць Туркменістану, попри те, що країна залишається досить закритою для іноземних відвідувачів.
Мандрівники приїжджають до Дарвази, щоб побачити величезний палаючий кратер посеред пустелі. Деякі туристи розбивають табір поблизу його краю та залишаються на ніч, коли світіння полум’я особливо добре помітне.
Протягом десятиліть саме безперервне горіння було головною особливістю кратера. Однак тепер влада Туркменістану намагається скоротити надходження газу, який підтримує вогонь.
Чому полум’я у «Воротах пекла» почало згасати
Уряд Туркменістану вже багато років шукає спосіб припинити горіння Дарвази. Керівництво країни неодноразово доручало загасити кратер через втрати природного газу, екологічну шкоду та можливі наслідки для здоров’я людей.
Проте звичайне гасіння полум’я не вирішувало головної проблеми: природний газ продовжував надходити з-під землі та підтримувати вогонь.
Тепер влада застосовує інший підхід. Поблизу кратера бурять нові свердловини, які дозволяють відводити газ ще до того, як він потрапить до палаючої порожнини.
Завдяки цьому кількість палива, що живить полум’я, поступово зменшується.
За повідомленнями офіційних осіб Туркменістану, у 2025 році інтенсивність горіння в кратері скоротилася приблизно втричі порівняно з попереднім рівнем.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
Залишити відповідь