Біль у ногах, поколювання та оніміння можуть бути першими проявами небезпечного захворювання, яке здатне за короткий час позбавити людину можливості самостійно ходити. Йдеться про синдром Гійєна-Барре — рідкісний стан, за якого імунна система атакує власні нерви, спричиняючи наростання м’язової слабкості, а в тяжких випадках — параліч і порушення дихання.
Синдром Гійєна-Барре належить до аутоімунних захворювань. Через порушення роботи імунної системи організм починає атакувати периферичні нерви, які забезпечують зв’язок між головним і спинним мозком та м’язами.
Найчастіше пошкоджується мієлінова оболонка, яка захищає нервові волокна. За окремих різновидів захворювання ураження зачіпає безпосередньо нервові волокна — аксони. Унаслідок цього передавання нервових імпульсів порушується, а людина поступово втрачає м’язову силу та чутливість.
Перші симптоми нерідко з’являються у стопах і нижній частині ніг. Людина може відчувати незвичне поколювання, оніміння пальців або щиколоток, а також біль, який раніше її не турбував.
Характер болю буває різним. Одні пацієнти описують його як печіння або різкі простріли, інші скаржаться на тупий біль чи відчуття, схожі на м’язові спазми. Іноді неприємні відчуття посилюються вночі.
Однак сам собою біль у ногах не свідчить про синдром Гійєна-Барре. Значно тривожнішою ознакою є м’язова слабкість, яка швидко наростає та не минає після відпочинку.
Спочатку людина може помітити, що їй стало важче підніматися сходами, вставати зі стільця або впевнено ходити. Згодом ноги починають гірше слухатися, змінюється хода, а звичайні повсякденні рухи потребують дедалі більших зусиль.
За типового перебігу захворювання слабкість одночасно охоплює обидві ноги та поступово поширюється вгору — до тулуба й рук. Саме через такий характер розвитку симптомів її називають висхідною.
Швидкість погіршення стану може суттєво відрізнятися. У деяких пацієнтів слабкість наростає протягом кількох тижнів, тоді як в інших значне обмеження рухів може виникнути за лічені години або дні.
Значно рідше перші прояви синдрому з’являються в руках або ділянці обличчя.
Звичайний біль у м’язах після тривалої прогулянки чи інтенсивного тренування зазвичай має зрозумілу причину та поступово слабшає після відпочинку. Натомість за синдрому Гійєна-Барре м’язова слабкість може посилюватися без очевидного зв’язку з фізичним навантаженням.
Особливо небезпечна ситуація, коли людина, яка ще недавно могла нормально пересуватися, раптом починає потребувати сторонньої допомоги, щоб підвестися або пройти кілька сходинок.
Подібні симптоми можуть виникати й за інших захворювань, тому встановити діагноз лише за скаргами неможливо. Однак швидке наростання слабкості в обох ногах потребує термінового медичного обстеження.
У багатьох випадках появі синдрому Гійєна-Барре передує інфекційне захворювання. Це може бути респіраторна інфекція або захворювання шлунково-кишкового тракту, яке супроводжувалося блюванням і діареєю.
Дослідники припускають, що після боротьби зі збудником імунна система іноді помилково починає атакувати компоненти власних нервів. Проте точна причина виникнення синдрому в конкретної людини не завжди відома.
Серед інфекцій, пов’язаних із розвитком захворювання, називають бактерію Campylobacter jejuni, грип, цитомегаловірус, вірус Епштейна-Барр, вірус Зіка та коронавірус.
Рідше синдром виникає після хірургічного втручання або іншого значного фізичного навантаження на організм. Водночас перенесена застуда чи кишкова інфекція не означає, що в людини обов’язково розвинеться це захворювання.
У міру прогресування синдрому порушення чутливості можуть поширюватися на пальці рук і зап’ястя. Пацієнтам стає складніше виконувати звичні рухи, вони можуть втрачати рівновагу та падати.
Іноді ураження зачіпає м’язи обличчя, рота та горла. У такому разі з’являються труднощі з жуванням, мовленням і ковтанням. Серед інших можливих симптомів — двоїння в очах, порушення рухів очей та зміни роботи сечового міхура й кишечника.
Синдром Гійєна-Барре також може впливати на вегетативну нервову систему, яка регулює серцебиття, артеріальний тиск та інші процеси, що відбуваються без свідомого контролю людини.
Через це в пацієнтів можуть виникати різкі коливання артеріального тиску, прискорення або сповільнення серцебиття, порушення серцевого ритму, запаморочення, непритомність і проблеми із сечовипусканням.
Найбільшу небезпеку становить поширення м’язової слабкості на дихальні м’язи. У тяжких випадках людина втрачає здатність самостійно забезпечувати нормальне дихання та потребує тимчасової штучної вентиляції легень.
Саме тому пацієнти із синдромом Гійєна-Барре потребують лікування в лікарні та постійного спостереження за роботою дихальної й серцево-судинної систем.
Невідкладну медичну допомогу необхідно викликати, якщо слабкість швидко поширюється від ніг угору, людині стає важко дихати, ковтати або розмовляти, а також якщо вона вже не може самостійно стояти чи ходити.
Для встановлення діагнозу лікарі насамперед оцінюють характер симптомів, послідовність їх появи та швидкість погіршення стану. Під час неврологічного огляду перевіряють м’язову силу, чутливість, координацію рухів і рефлекси.
Однією з характерних ознак синдрому є зниження або зникнення глибоких сухожильних рефлексів, зокрема колінного.
Додатково лікар може призначити дослідження спинномозкової рідини, яку отримують за допомогою люмбальної пункції. Підвищений рівень білка в ній може бути однією з ознак, які допомагають підтвердити діагноз.
Для оцінки стану нервів і м’язів застосовують електроміографію та дослідження нервової провідності. За необхідності проводять магнітно-резонансну томографію, зокрема для виключення інших можливих причин м’язової слабкості.
Хоча препарату, який міг би негайно припинити захворювання та відновити пошкоджені нерви, немає, сучасні методи лікування дозволяють послабити атаку імунної системи та прискорити відновлення.
Одним із таких методів є плазмаферез. Під час процедури рідку частину крові відокремлюють, а клітини повертають пацієнтові. Це дозволяє зменшити кількість антитіл, які беруть участь у пошкодженні нервів.
Інший спосіб лікування — внутрішньовенне введення імуноглобуліну, отриманого від здорових донорів. У високих дозах він допомагає пригнічувати дію антитіл, спрямованих проти нервової системи.
Обидва методи мають приблизно однакову ефективність. При цьому їхнє одночасне застосування не обов’язково покращує результат лікування.
Залежно від стану пацієнта лікарі також можуть застосовувати знеболювальні препарати, забезпечувати надходження необхідної кількості рідини та за потреби призначати антикоагулянтну терапію.
Якщо людина не може самостійно дихати, застосовують штучну вентиляцію легень. За порушення ковтання медики забезпечують надходження до організму необхідної кількості поживних речовин і рідини.
Відновлення після синдрому Гійєна-Барре може тривати довго. Найактивніше симптоми зазвичай наростають протягом перших тижнів, після чого стан стабілізується та поступово починається повернення втрачених функцій.
У багатьох пацієнтів відновлення займає від шести місяців до року, проте іноді може тривати кілька років. Більшість хворих зрештою повертають здатність самостійно ходити, хоча на певному етапі їм можуть знадобитися ходунки, тростина або крісло колісне.
Важливу роль відіграє реабілітація, зокрема фізична терапія для відновлення м’язової сили та рухливості. Якщо захворювання вплинуло на м’язи обличчя, рота чи горла, пацієнтові може знадобитися допомога з відновленням мовлення та ковтання.
Ерготерапія допомагає людині знову опановувати звичні повсякденні дії. Навіть після основного відновлення іноді залишаються слабкість, оніміння, біль і підвищена втомлюваність, тому повертатися до фізичних навантажень рекомендують поступово.
Якщо слабкість в обох ногах швидко посилюється та поширюється вгору, а людині стає дедалі важче ходити, необхідно терміново звернутися по медичну допомогу. За появи труднощів із диханням чи ковтанням, непритомності, швидкого наростання паралічу або серйозних порушень серцевого ритму та артеріального тиску потрібна невідкладна допомога.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
Залишити відповідь