Важливі новини щодня — додайте «Експерт» в улюблені джерела Google
У 1970-х роках Саудівська Аравія та науковці з різних країн розглядали незвичайний спосіб отримання прісної води — транспортування айсбергів із Антарктиди до посушливих регіонів. Для перевірки цієї ідеї у США навіть привезли справжній шматок льоду з Аляски.
У жовтні 1977 року в Університеті штату Айова відбулася Перша міжнародна конференція з використання айсбергів. На неї зібрали близько 200 учасників із 18 країн — серед них були гляціологи, інженери, морські біологи, урядовці та представники бізнесу.
Головною темою зустрічі стало питання, чи можна перевозити величезні айсберги з Антарктиди до районів, де бракує питної води.
Ідею активно підтримував принц Саудівської Аравії Мохаммед Аль-Фейсал, який займався державною програмою опріснення води. У країні вже використовували опріснювальні установки, але їх вважали дорогими через великі витрати на будівництво та енергію.
Щоб продемонструвати можливість такого проєкту, організатори доставили до Айови шматок льоду вагою близько 1133 кілограмів із озера Портидж на Алясці.
Його загорнули в ізоляційні матеріали та сухий лід, після чого перевозили вертольотом, літаком і спеціальною вантажівкою-холодильником. Загальна вартість транспортування становила близько 8500 доларів — через це газети називали його «найдорожчим кубиком льоду у світі».
Під час конференції айсберг зберігали у спеціальній холодильній камері. Учасники досліджували його властивості та обговорювали, як у майбутньому можна було б знаходити, буксирувати й доставляти значно більші крижані масиви.
Науковці розглядали навіть конкретні технічні питання: як утримувати айсберги під час транспортування, як захищати їх від танення та як організувати розподіл отриманої води.
Однак масштабний план так і не став реальністю. Висока вартість, складність транспортування та природні ризики зробили такий спосіб отримання води економічно невигідним.
Попри це ідея періодично повертається до обговорення. Дослідники й сьогодні розглядають айсберги як потенційне джерело прісної води для регіонів, де традиційних запасів недостатньо.
